Енциклопедичність

Я не раз чув, що наша вітчизняна система освіти вважається однією з найкращих у світі, так як вона забезпечує різнобічний розвиток особистості. Але і їй притаманні недоліки. Те що людина вивчає класиків літератури, знає назву всіх країн та інші географічні відомості і, так само, всі історичні дати і те що в них відбувалося, це звичайно добре, але ми забуваємо про один момент. Це все енциклопедичні відомості! Мене завжди дивували ідеї передачі "Найрозумніший". Виходить, з точки зору авторів цієї програми, що найрозумніший той, хто більше за всіх знає. Той, хто найбільше запам'ятав різношерстої інформації. Але чи зможе він скористатися цією інформацією? Прикро що талант дітей витрачається, в більшості випадків, на запам'ятовування абсолютно непотрібної інформації.

Яскравий приклад можу навести з свого студентства. На захисті однієї роботи, було поставлене несподіване запитання - "А що таке "назва_визначення"?" Мені ніщо не завадило відкрити кришку ноутбука і просто прочитати визначення з Вікіпедії. То чи потрібно приділяти таку величезну увагу енциклопедичності знань? Може краще приділити увагу на вміння ними користуватися?

Потоки знань

Другий момент, це багатопоточність, роз'єднаність матеріалу, що викладається. Навіщо ділити неподільне? Ось йде предмет Історія, і тут він двоїться на "Всесвітню історію" і "Вітчизняну історію", і далі вони йдуть паралельно, як ніби зовсім ніяким чином між собою не пов'язані. Таким чином двоїться література на рідну й світову. До речі, стосовно історії. Таке враження, що йде упор просто на запам'ятовування дат і подій, які в ці дати відбувалися, а не на цілісне розуміння картини подій, що відбуваються. Всі процеси взаємозалежні, і потрібно зрозуміти цей взаємозв'язок. Потрібно зрозуміти цілу картину, зібрати весь пазл, а не вдивлятися в одну з тисяч його частин.

Чому вчить школа?

Чому ж сьогодні вчить школа, в тому числі і вища? У більшості випадків, це напічкування інформацією, що не так вже й на перший погляд і погано, якщо ця інформація дійсно цікава. У кращому, вміння застосовувати цю інформацію - тобто вирішувати різні завдання та рівняння з фізики і математики, писати твори, і змішувати різні рідини на лабораторках з хімії. Але школа не вчить головному - вмінню мислити!

Згадаємо, коли розроблялася система нашої освіти, ми всі жили в СРСР. Основна мета освіти, в ті часи, була одна - підготувати якісного і відповідального працівника, бажано з високим загальним культурним рівнем. Тоді, якщо згадати, була система направлення на роботу, так що жодної проблеми з працевлаштуванням, якщо ти закінчив ВНЗ, не стояло.

Сьогодні ж, ситуація змінилася. Сьогодні, найчастіше, треба самому собі створювати робоче місце, а наша система державної освіти цьому не вчить. За весь час свого навчання, я не пам'ятаю жодної програми лекцій з бізнесу, тайм-менеджменту, розробки бізнес-планів, або правильної постановки цілей. Навіть те, що здавалося б безпосередньо пов'язано з профільною спеціальністю - пошук замовників, оцінка ризиків, складання бізнес-планів та стратегій розвитку на майбутнє, теж нічого. А от рішення різноманітних рівнянь - це будь ласка. Таке враження, що "освічена" людина повинна лише тихенько робити свою частину роботи і знати коли була Куліковська битва, а школяр, так той взагалі не повинен нічим займатися крім написання диктантів. Де інформація про функціонування банківської системи, з якою ми стикаємося щодня? Де розбори на наочному прикладі функціонування економіки країни, і з'ясування причин кризи? Чому не подається інформація про юридичні права людини та їх захист? Спеціальність обрав не ту? На мою думку - ні! Я живу в суспільстві, я приймаю участь у його житті та розвитку, і я повинен розбиратися в цьому!

Система оцінок

Тут моє ставлення неоднозначне. Насправді, я так і не зміг визначиться.
Коли я навчався в школі в класі так третьому, батьки купили відік і запропонували мені угоду - за кожний тиждень без трійок - відеокасета, плюс ще по одній за кожну п'ятірку. Треба визнати, система спрацювала, незабаром кількість відеокасет перевищила кількість 200 штук і договір був розірваний. Я навіть у школі напрокат їх здавав!

З іншого боку, буває зворотна ситуація. Один раз отримав два, другий... і людина перестає цікавитися предметом або взагалі замикається собі. Ось тут і замислюєся "Якщо освіта буде побудована таким чином, що мотивація буде триматися на інтересі до навчання, а не на оцінках, то оцінки ніби й зовсім не потрібні?" Відповідь на це питання в глобальному масштабі я поки що не ризикну дати, але самому мені, як викладачеві, дійсно хотілося б працювати в системі, де немає оцінок, і діти вчилися б тому, що їм це цікаво.

Конкуренція

Конкуренція, впринципі, добре. Та чи не доходимо ми до абсурду, конкуруючи між собою всередині команди, коли, за ідеєю, ми повинні працювати всі разом? Я вважаю, що багато мізків, завжди краще ніж один. В наш час всі великі відкриття скоюють саме команди вчених, а не вчені-одинаки! Але чому ж тоді в дитячій освіті ми заохочуємо індивідуалізм, а не колективну творчість? Малювати кожен повинен сам, завдання кожен повинен вирішувати сам, не підказуючи іншим, може й працювати в майбутньому ти повинен сам, виконуючи всю роботу поодинці? Але ж дітям так хочеться помалювати разом!

Не так давно, в одному таборі, я загадав відому задачу про ящики з пігулками і електронні ваги на одне зважування двом групам. Старші (13-14 років) одразу взялися за ручки й аркуши та почали мовчки рахувати. Мене це злегка здивувало. Ще здивувало що кожен розв'язував сам для себе. Потім я, заради інтересу, загадав цю ж загадку молодшому загону (9-10 років років). Договорити загадку до кінця було складно - варіанти рішення сипалися одразу ж! Потім я запропонував: "Хлопці, ви тут подумайте, а мені повідомте тільки одну правильну відповідь". І вони одразу всі разом зібралися в імпровізоване коло і почали пропонувати свої ідеї! Деякі з них, були вельми оригінальні. І, я вважаю, що саме таким чином, діючи спільно, і потрібно вирішувати проблеми!

Ще один приклад. Уявіть собі дві команди, з чотирьох чоловік, обом з яких доручено зробити якийсь проект, для простоти нехай зробити 4 табуретки. Перша команда просто вирішить що кожен з них повинен зробити по одній табуретці самостійно, а друга буде діяти спільно. Хтось дістане дерево, хтось накреслить креслення, хтось запропонує зробити ще й стіл а хтось вміє малювати і прикрасить готові вироби. Як ви гадаєте, яка команда зробить роботу швидше і більш якісно? Отож-бо! Навіщо ж тоді в нашому світі застосовується в основному перший принцип? А уявіть, що нам потрібно не 4, а лише одна табуретка? У випадку конкуренції можна буде просто обрати найкращу за співвідношенням ціна / якість виконавця!

Дитяче самоврядування

Воно повинно бути! Якщо школа працює для дітей, то чому вона не цікавиться думкою цих самих дітей?
Під час мого навчання в школі, мене дуже цікавило, чому всі рішення приймаються без нас? Чому все відбувається за зачиненими дверима вчительської? Чому нас ставлять лише перед фактом "На вчительських зборах оголосили, що..." і не цікавляться нашою думкою? Чому ми не можемо навіть вибрати собі класного керівника, не кажучи вже про інших вчителів, навчальну програму або позакласні заходи?

Я вважаю, що пріоритет у шкільному самоврядуванні повинен бути переданий дітям. Нехай самі вирішують, які гуртки вони хочуть, з якими викладачами вони хочуть займатися. Може хтось захоче себе спробувати у ролі діджея, а хтось захоче зробити шкільне телебачення... може хтось захоче перейти до іншого класу або відвідувати інші предмети (вільне відвідування я б організував у першу чергу!) А хтось взагалі висуне таку ідею, від якої будуть всі божеволітимуть. Кожен повинен мати право донести і втілити свою точку зору! Так, з'явиться клубна музика на перервах, і стіни будуть змальовані графіті, але що в цьому поганого? Адже їм все таки тут навчатися, а не нам! До дітей треба прислухатися.

Яким чином працюватиме подібна система? У першу чергу, методом голосування. Як відкритого, так і закритого. Рішення не повинні прийматися за закритими дверима вчительської. Яким повинен бути колір стін, що купити на гроші спонсорів, яке планування та дизайн повинно мати нове кафе школи - це всі ті питання, які повинні вирішувати діти. В епоху Інтернету, такі опитування (і масові творчі завдання!) можна організувати дуже просто!

По-друге, кожному учню потрібно забезпечити можливість висунути свою ідею і бути почутим. Якщо хочеться дівчаткам зробити на даху теплицю з екзотичними рослинами - чому б не висунути цю ідею на наступному голосуванні? Потім, можна буде оголосити конкурс на краще планування, участь в якому братимуть імпровізовані творчі групи. Творчість - це те, що ти поки ще не вмієш робити!

Жива школа

Так плавно ми підійшли до ідеї "живої школи". Якою вона має бути? Кожен студент вищого навчального закладу скаже, що у ВНЗ головне не викладацький склад, не його стіни і аудиторії, й навіть не програма навчання. Найголовніше - це "тусовка"! Це можливість спілкуватися з однолітками, обговорювати цікаві події, брати участь у різних проектах і конференціях, обростати зв'язками і т.п. Location, location, location - є таке правило при виборі будинку. Саме його й треба застосувати в освіті. Стимулююче оточення - це найголовніше!

Вихід зі становища

Ми прийшли до висновку, що освіта має бути вільною, тобто учень сам має право вибирати те, що йому цікаво і спосіб задоволення своїх інтересів. Але що робити якщо хтось з учнів раптом зацікавиться, скажімо ядерною фізикою (що похвально!) А потім, припустимо, передумає і почне захоплюватися квантовою механікою? Де взяти талановитого викладача з цього предмету, а не якого-небуть дилетанта?

У світі розробки софту, є таке поняття - OpenSource. Тобто люди, після основної роботи, заради власного задоволення, розробляють програмне забезпечення на благо суспільства. На благо суспільства тому, що вихідний код відкритий, і будь-хто може внести до нього своє доповнення, або використовувати його для своїх цілей. Потрібно так само помітити, що крім морального задоволення, ніякої матеріальної винагороди (у більшості випадків) ці люди не отримують. Це логічно, якщо всі матеріальні потреби задоволені!

Чому б тоді не впровадити OpenEducation, аналог OpenSource тільки у світі Education? Потрібно лише зібрати людей, які бажають навчатися, і людей, готових безкоштовно поділиться своїми знаннями і досвідом, і звести їх разом.

Я глибоко переконаний, що знайдеться достатньо багато талановитих педагогів, і просто майстрів своєї справи, які бажають змінити свій рід діяльності на педагогічний, з метою передати свої знання і досвід тим, хто цього потребує. У людини може бути бажання працювати "за ідею", на благо суспільства та майбутніх поколінь, в тому числі, і безплатно, але тільки якщо його матеріальні потреби вже задоволені! Кожна людина хоче зробити щось значуще, але не кожен, на жаль, може собі це дозволити. Якщо основні матеріальні потреби задовольнити - то знайдуться і люди, охочі творити, навчати і робити цей світ кращим.